- бунтівник
- [бун'т'іўни/к]
-ниека/, м. (на) -ниеко/в'і/ -ниеку/, кл. -и/чеи, мн. -ниеки/, -ниек'і/ў
Орфоепічний словник української мови. - «Перун». 2008.
бунтівник
Смотреть что такое "бунтівник" в других словарях:
бунтівник — іменник чоловічого роду, істота … Орфографічний словник української мови
бунтівник — а/, ч. Учасник бунту; той, хто зчиняє бунт; бунтар … Український тлумачний словник
бунтівник — ника, ч. Сб. Див. бунтар … Словник лемківскої говірки
бунтівницький — а, е. Прикм. до бунтівник. || Власт. бунтівникові; пройнятий бунтарством … Український тлумачний словник
бунтівниця — і. Жін. до бунтівник … Український тлумачний словник
бунтівливо — прислівник незмінювана словникова одиниця … Орфографічний словник української мови
ребелізант — бунтівник … Зведений словник застарілих та маловживаних слів
ворохобник — Ворохобник: бунтар, повстанець [10] бунтівник [47] тут: бунтівник [44 2] … Толковый украинский словарь
баламут — а, ч. 1) Той, хто сіє неспокій серед людей, підбурює на якісь учинки; бунтівник. || Той, хто поводиться задерикувато, чия поведінка виходить за межі норми; бешкетник. 2) Той, хто залицяється до жінок, настирливо домагається взаємності в коханні;… … Український тлумачний словник
ворохібник — а, ч., зах. Бунтівник … Український тлумачний словник
